Історія Личанки

Личанка – село, центр сільської ради. Розташоване за 33 км від м. Київ. Найближча залізнична станція – Боярка, за 19 км.

Площа населеного пункту – 342 га. Населення – 1102 особи. Кількість дворів – 476. День села – перша субота жовтня.

Моє село найкраще в світі. Тут рідне все, куди не глянь.

Хотів би завжди в ньому жити, Кажу Вам твердо, без вагань.

Крім Личанки, де ще на світі Є Верхозір, Ти шок.

Руда І третій пруд, ліском обвитий, Кринички нашої вода.

Аеродром, могила в полі, Де спочивають козаки,

Що віддали життя за волю, В далекі від нас роки.

Корчоватник, Баштан, Купальне, Антипки, Смолянка,

Брозок – Усе це Личанка, звичайно, Де любий кожен нам куток.

Віктор Володимирович Вишняк

Перша писемна згадка про село датується XVIII ст. У 1720 р. Личанка числилася в інвентарі Ясногородської волості. Після передруку польських текстів її називали Вучанкою, що сталося помилково. А до цього зруйноване селище, де ніхто не жив, називали Лики, тобто пусте селище.

З відомостей 1864 р. відомо, що в першій половині XIX ст. даний населений пункт мав назву Личанка. Личанка складала особовий маєток, що належав Володимиру Чайковському, який він купив у князя Якова Желіховського. У селі працювала школа.

Наприкінці XIX ст. в селі мешканців було 384, землі – 883 десятини.

На початку XX ст. дворів було 121, меш­канців – 627, землі 1 953 десятини (поміщи­кам належало 345 десятин, селянам – 608). У селі були: однокласна школа грамоти, вітряк, магазин і пожежна добровільна час­тина.

Селяни, які переважно займалися хлібо­робством, працювали на поміщика. Тоді село належало поміщиці Варварі Іванівні Лазаревій і знаходилося в оренді у Франца Францовича Вагнера, який вів господар­ство.

За легендою, у ті часи, коли цариця Кате­рина II зруйнувала Запорізьку Січ, багато козаків, рятуючись від смерті, ховалися хто де. З’явився і в Личанці один козак. З виду він був не з простих, освічений і при гро­шах. Оселився він спочатку в землянці у лісі за цегельнею. Яке було в нього ім’я, він нікому не говорив, але всі добре знали, що переховується він від якоїсь серйозної для нього небезпеки. Його так і стали звати в селі – Спасіченко. Через деякий час козак перевіз у село і свою рідню, за якою теж закріпилося це призвіще.

Корінними мешканцями, яким тоді нале­жала більшість земель, були члени родини Вишняків. Розумний Спасіченко одружував своїх дітей із дітьми Вишняків, і вже скоро Спасіченки мали свою землю та господарство.

Дігтяренків, людей умілих і майстровитих у село привіз пан (Вагнер чи Терещенко).

У 1905 р. село належало пану Терещенку. До цього маєтку входили села Ясногородка, Шпитьки, Горобовичі, Лука, Неуків хутір. Пан Терещенко збудував у селі школу – зви­чайну селянську хату, де стояли ослони, на яких сиділи учні. Тут було всього 3 класи. Іспити возили складати в Ясногородку. Першим закінчив школу Йосип Іванович Бойко, закінчив на відмінно, за що вчитель нібито одержав 100 крб.

Під час Першої світової війни все чоловіче населення пішло на фронт. Багато людей загинуло, багато залишилося каліками.

Після Жовтневої революції в Личанці створено ревком, який провів розподіл поміщицької землі між селянами. Секрета­рем ревкому став Йосип Іванович Бойко.

У 1922 р. була утворена Шпитьківська сільська рада, куди входила і Личанка. Пер­шим головою сільської ради призначено Йосипа Івановича Бойка, а головою земель­ної комісії – Михайла Зіновича Черниша. У селі створено кредитове товариство, яке надавало селянам позички, забезпечувало плугами і боронами. Замість приватних крамниць утворена кооперативна крамниця.

У 1929 р. організовано колгосп “Нове життя”. Першим головою колгоспу став Михайло Зінович Черниш, заступником голови – Мусій Харитонович Дубас. Перши­ми вступили в колгосп Пилип Микитович Дегтяренко, Гордій Микитович Дегтяренко, Йосип Іванович Бойко, Юхим Аносович Вишняк,  Мефодій Дегтяренко і Свирид Харитонович Дубас. У селі збудували ферму, клуню, конюшню, дві комори. Була прове­дена меліорація, висаджено сад, розведено ягідництво, займалися розведенням риби. Активістами були Михайло Федотович Дмитренко, Юхим Аносьович Вишняк, Семен Семенович Спасіченко.

Колгосп “Нове життя” під керівництвом Михайла Зінича Черниша займав перше місце в районі. Земля оброблялася ручним способом та кіньми. Головною тягловою силою були воли.

Активну участь у зміцненні колгоспу брала комсомольська організація, яка складалася в 1929 р. з 6 осіб. Першими комсомольцями в селі були Федь Гордійович Дегтяренко, Дмитро Гнатович Спасіченко, Степан Федо­рович Спасіченко, Одарка Василівна Виш­няк, Федот Савович Савенко. Секретарем комсомольської організації було обрано Віктора Йосиповича Бойка.

Першими комуністами Личанки були Йо­сип Іванович Бойко і Свирид Харитонович Дубас. У 1931 р., коли колгосп уже зміцнів, була проведена колективізація. Головою сільської ради став Дмитро Жовніренко.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. жителів Личанки врятував від вимирання голова колгоспу Михайло Черниш. Все зерно, яке залишилося після сівби перемололи і вида­вали людям по 100 г хліба на трудодень та 0,5 кг картоплі. Люди пухли з голоду, але масового вимирання, як в інших селах України, не було.

У 1941 р. під час окупації примусово на роботи до Німеччини були вивезені Катери­на Якумівна Андріанова (Дубас), Галина Ільківна Вишняк, Віра Іванівна Кучерешко, Надія Оксентівна Спасіченко, Ганна Павлівна Неділько. З фронтів Великої Вітчизняної війни в село не повернулися 120 осіб.

За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 137 жителів Личанки нагороджені орденами та медалями.

По закінченні війни в селі відновив роботу колгосп “Нове життя” (який пізніше перейменовано в колгосп ім. Хрущова, а потім – в колгосп ім. XX з’їзду КПРС). Господарство спеціалізувалося на вирощу­ванні зернових культур, кормовиробництві, вирощуванні фруктів та ягід. Також у господарстві вирощували льон. Було збудо­вано три корівники, конюшню, свинарник, птахоферму. В господарстві працювали пилорама і кузня.

Тут кожен іншим помагає,

Тут завжди пісня на устах,

І всіх по імені тут знають,

Ніхто не розуміє слова “страх”.

У Личанці всі люди роботящі,

А слово “лінь” – не підходяще,

Бо люблять й діти працювать.

Личанка село – то рай душі,

Де завжди сонце припікає,

Де люди чесні, щирі всі,

Де зла і заздрощів немає.

Ми дівчата із Личанки,

Ми – лауреати.

Приїжджайте до нас в гості,

Просимо до хати.

Жде гостинний привіт

Вас у кожній хаті,

Почастуємо ми Вас

Всім, чим ми багаті.

А ще краще Вам бажаєм,

Здорові бувайте!

І у Личанку до нас

Сватів засилайте!

Головами сільської ради в Личанці у різ­ний час були Йосип Бойко, Павло Гнатович Гутира, Григорій Дмитрович Спасіченко, Василь Олексійович Дзюбенко, Василь Леонідович Висоцький, Петро Гнатович Здоренко, Віктор Гребенюк, Володимир Сидорович Герей, Володимир Іванович Спасіченко, Микола Васильович Тимо­шенко.

Мешканці Личанки пишаються Народним аматорським фольклорним ансамблем “Веселка”, який у березні 2007 р. святкував свій ювілей – 30 років (створений у 1977 р.), художній керівник ансамблю – завідувач бібліотеки Зінаїда Дегтяренко. Учасники хору збирають перлини української пісні від дідів і прадідів та дарують їх людям на міжнародних, республіканських, обласних святах, впроваждують у життя старі обряди, на яких вчиться молодь: це і весілля, і Мас­ляна, і обжинки, і свято Івана Купала, і ярмарки тощо.

Виступи хору “Веселка” неодноразово показували по республіканському телеба­ченню, про нього знято три телефільми.

У “Веселці” співають люди різного віку, ветерани праці, які все своє життя віддали нелегкій праці на землі:

…Пальці напружені, натружені,

Спать не давали,

Вище голівоньки їх піднімали…

Личанка багата на творчих людей, які в своїй поезії оспівують рідне село: це Віра Павлівна Дегтяренко, Петро Якимович Дегтяренко, Валерій Дмитрович Дубас, Віктор Володимирович Вишняк, Микола Іванович Журавель, Микола Андрійович Дігтяренко.

Багато сил докладав у розквіт села сільський голова Віктор Іванович Детяренко, людина культурна, енергійна. За його керівництва проведено ремонт дитсад­ка, завершено телефонізацію села, розпо­чато будівництво церкви. Велика допомога надавалася школі і медичному пункту. Мало­забезпеченим сім’ям, інвалідам, пенсіоне­рам сільською радою надається матеріальна допомога. Виконкомом сільської ради неод­норазово надавав додаткові кошти на придбання літератури та на передплату періодичних видань для бібліотеки.

Віктор Іванович співає в сільському хорі. Разом з хоровим колективом “Веселка” не­одноразово брав участь у святі “Осінь весільна”, що систематично проводиться в “Музеї національного побуту та архітектури” в Пирогово.

За сприяння та безпосередньої участі тодішнього сіль­ського голови створені футбольна команда і сільський хор при місцевому Будинку культури.

Майстринями села, рукодільницями-вишивальницями є Любов Іванівна Вишняк, Леся Миколаївна Питайчук з дочками, Світлана Лисюк, Галина Чорновол з онука­ми, Віра Павлівна Вишняк, Надія Олек­сандрівна Ярмолюк, Лідія Пантелеймонівна Вишняк, Людмила Іванівна Гриценко, Світлана Єгорівна Журавель, Інна Мико­лаївна Халматова.

Почесними мешканцями Личанки є вчи­телі Галина Дмитрівна Вишняк та Марія Федотівна Савенко, фельдшер Марія Гри­горівна Дегтяренко, завідувач бібліотеки, заслужений працівник культури України Зінаїда Степанівна Дегтяренко, комірники Василь Олексійович Дзюбенко та Михайло Прокопович Грищенко.

Берегинею в Личанці місцеві жителі вва­жають Анастасію Гнатівну Гутиру, яка про­працювала все життя в місцевому господар­стві ланковою, дояркою, нагороджена орде­нами Слави II та III ступенів. Від Насті Гнатівни, як її називають у селі, люди чер­пають перлини прадавніх старовинних пісень. Та й сама вона співає у “Веселці”.

Окрасою села є невеличка капличка, при­крашена іконами та рушниками, вишитими руками односельчан.

Старожилами в селі є Іван Семенович Спасіченко (92 роки), який має 15 пра­внуків, та Ярина Петрівна Вишняк (92 ро­ки).

На території Личанки діють: ЗОШ І сту­пеня, ДНЗ, медпункт, нова сільська рада, у приміщенні якої знаходиться бібліотека, сільський клуб, каплиця на честь свята Покрови Божої Матері. У селі працюють 4 магазини – три продуктових і один про­мисловий.

Майже всі дороги асфальтовані.

Село Личанка – мальовниче, потопає в зелені і квітах. Чепурні гарні хати, і в кожній – вишиті рушники. Біля села знахо­диться ліс, а на території Личанки – три ставки. На базі водойми Трофейний групою рибалок-спортсменів України створена гро­мадська організація Короп-майстер-клуб Трофейний”, яка проводить комерційні турніри з ловлі коропа.

З.С. Дегтяренко